Релігія та культура Західної Волині на початку XVIII ст. За матеріялами Володимирського собору 1715 р.

Abstract

Дослідження ґрунтується на аналізі унікального джерела – збірки актів єпархіяльного собору у Володимирі 13-15 жовтня 1715 р. «Synodus Dioecesana Vladimiriensis». Поміж іншого вони містять «діяння» й конституції собору, а також устав Володимирської семінарії – найдавнішу збережену програму конфесіоналізації богословської освіти у навчальних закладах уніятів. Уперше запропоновано тезу про руське унійне відродження для окреслення тих культурних, соціяльних і релігійних процесів, які відбувалися протягом другої половини XVII – початку XVIII ст. в українсько-білоруських землях (у межах Речі Посполитої). Застосування даного концепту відкриває перспективи для ґрунтовнішого перегляду «чорної легенди» минулого України в добу Руїни та порівняльного аналізу соціокультурного розвитку «Унійної Руси-України» й Гетьманату (зокрема за часів Івана Мазепи). Автор розглядає рішення собору 1715 р. як один з етапів підготовки Замойської реформи 1720 р. і практичну реалізацію українсько-білоруською духовною елітою доволі амбітних і послідовних заходів щодо формулювання релігійної програми Slavia Unita. Одним із її завдань була заміна безпосередньої рецепції латинського канонічного права в його тридентському прочитанні руським партикулярним правом. Такий підхід дає підстави критичніше оцінити вплив Римської Апостольської столиці, місцевої Латинської Церкви та політичних чинників (передовсім Польсько-Литовської держави) на внутрішнє життя Київської митрополії. Матеріяли Володимирського та інших єпархіяльних соборів також вказують на те, що Унійна Церква доволі успішно намагалася самостійно визначати динаміку еклезіяльних і соціокультурних адаптацій тогочасних русинів (українців і білорусів) до мінливих обставин неспокійного XVIII ст. Для фахівців з історії та культури України й, зокрема, Волині.