Abstract:
Жодна спільнота, що не вміє майстерно та ефективно передавати іншим той спосіб життя, який вона плекає, не існуватиме довго. Будь-який спосіб життя, який не можна чітко визначити, продемонструвати, відрізнити від інших альтернатив, що існують у навколишній культурі, приречений на втрату своєї значущости й поступову асиміляцію. З огляду на ці суворі реалії «Дідахе» детально формулює програму вишколу, розраховану на те, щоб незворотно змінити світосприйняття й критерії судженння новиків, які покинули поганський спосіб життя. Завдання цього есею – виявити в цій програмі вишколу органічну єдність і душпастирську прогресію тем. Крім того, буде звернуто увагу на властиву «Дідахе» христологію слуги й на присутні у цьому творі вказівки на його первісно усний характер. Це дає автору підстави вважати, що грецький рукопис, відкритий архиєпископом Вріеннієм у 1873 році, походить з усного переказу, носії якого не знали або не приймали тих екзальтованих очікувань «Христового поверненя», що відображені в посланнях Павла та Євангелії від Матея. А це дає змогу констатувати, що «Дідахе» з’явилося раніше за писані Євангелія. Як і Павло, воно уникало апокаліптичних припущень, що легко провадили до поділів серед християн, і разом із юдейським пророком Захарією наголошувало, що «Господь», який повереться в кінці часів, – то буде не хто інший, як «Бог Давида».
