Abstract:
Книжка професора Українського католицького університету ОлександраЗайцева є першим монографічним дослідженням, яке охоплює всю парламентську діяльність українських партій у міжвоєнній Польщі. У міжвоєнну добу «польські» українці мали принаймні одну суттєву перевагу перед «радянськими»: вони жили в державі, яка еволюціонувала від парламентарної демократії до авторитаризму, але ніколи не стала тоталітарною. У ній вони користувалися реальним правом обирати й бути обраними та могли легально боротися за свої права, зокрема і в парламенті. Ця боротьба рідко приносила практичні плоди і не запобігла фактичній дискримінації українців, але навіть сама лише можливість легально протестувати, захищаючи свою людську і національну гідність, вигідно відрізняла українців Польщі від радянських громадян. За п’ять каденцій Сейму та Сенату протягом 1922-1939 рр. статус послів і сенаторів отримали 129 українців, які в сумі посідали 137 посольських та 36 сенаторських мандатів і сформували політичну еліту української спільноти в Польщі. Досвід їхньої діяльності продемонстрував неможливість вирішити українське питання парламентським шляхом, проте сприяв зміцненню національної ідентичності українців у Польщі, поширенню ідей державної самостійності і соборності України та збереженню традицій багатопартійної демократії в українському суспільстві.
