Abstract:
Монографію львівського історика Олександра Зайцева присвячено одній із найменш досліджених тем новітньої історії України – генезі та розвитку радикальної течії українського націоналізму міжвоєнної доби. Автор свідомо дистанціюється від багатолітніх дискусій про те, чи були діячі з-під прапора ОУН героями а чи злочинцями, і зосереджується на проблемі співвідношення загальноевропейських
тенденцій і унікальних рис у феномені, який прийнято називати українським інтеґральним націоналізмом, – ідеології і, певною мірою, практики ідейно-політичного напряму, який сформувався в Західній Україні та колах української політичної еміґрації у 1920-х роках і був представлений Дмитром Донцовим та його послідовниками («чинний націоналізм»), Організацією українських націоналістів
(«організований націоналізм»), Фронтом національної єдности Дмитра Палієва («творчий націоналізм»). Особливістю авторського підходу є використання евристичних можливостей, які дає теорія політичних релігій, останнім часом успішно застосовувана для вивчення інтеґралістських ідейно-політичних рухів, а насамперед – увага не тільки до програмно-теоретичних аспектів націоналістичної ідеології,
але й до мітів, символів і ритуалів, що становили не менш важливі складники досліджуваного явища.