Психоаналітичний стиль і його відношення до літератури

Abstract

Дане дослідження продовжує методологічну дискусію між психоаналітично-орієнтованими терапевтами та їх колегами, які схильні розуміти суть терапевтичного процесу і терапевтичного впливу в категоріях кпт-підходу. В фокус дослідження поставлено питання про зв’язок психоаналізу та літератури або навіть про психоаналіз як літературу, а ключову особливість способу думання психоаналітика пропонується шукати саме в площині есте- тики. Припускається, що на відміну від терапевтів кпт-підходу, які опираються на раціональне пізнання, психоа- налітик схильний переживати терапевтичну реальність в естетичних категоріях, а його спроби вербалізувати своє розуміння пацієнта ґрунтуються на літературній естетичній перспективі, Ймовірно, існує подібність між роботою письменника, коли він намагається втілити задуманий / вигаданий образ на папері, та психоаналітика, який пробує вкласти свою аналітичну інтуїцію про пацієнта в психодинамічну гіпотезу і написати його психоло- гічний портрет. Відтак, стаття присвячена викладу емпіричного дослідження терапевтичних текстів, зроблених в результаті перегляду неструктурованого первинного інтерв’ю терапевтами з різною мірою терапевтичної освіти, професій- ного досвіду і схильності до психодинамічного мислення. (З метою виявлення останньої здійснено україномовну адаптацію методики «Порівняльна шкала психотерапевтичного процесу» (CPPS), встановлено її внутрішню узгодженість та діагностичну валідність). Результати аналізу одночасної незалежної критеріальної експертної оцінки текстів літературознавцями і суперві- зорами психоаналітичної практики показали, що описам аналітиків літературність властива апріорі і тим біль- шою мірою, чим більш вираженою є їх терапевтична якість. При цьому йдеться не стільки про художність ви- кладу чи літературну майстерність, скільки про естетичний смак, чуття гарних VS кітчевих форм і здатність їх оформлювати в нові гештальти на підставі чуттєвої гармонії. Відтак, обґрунтовано, що саме естетичний смак є підставовою рисою терапевтичного пізнання аналітика. Саме на естетичній здатності аналітика тримається спе- цифічна нецілеспрямованість його терапевтичного впливу, яка створює умови для розвитку справжньої самості за Віннікотом і якнайдалі віддаляє терапевтичний процес від цілеспрямованого терапевтичного навчання. Від- так, висновується, що вихід аналітика з позиції естетичного сприймання ризиковий тим, що терапевтичний процес може звестися до кітчевих практик