Abstract:
У статті розглянуто погляди Макса Шелера на етичний вимір ставлення людини до себе самої. Засадничою ідеєю, яка об’єднує рефлексії німецького філософа на цю тему, є переконання, що формування належного ставлення до себе і свого життя є істотною передумовою повноцінного морального існування людини та можливості здійснення нею особових актів високої моральної цінності: любові, самопожертви та інших. Автор розкриває різні форми і ступені викривленого стосунку людини до свого єства, як вони розглянуті у працях німецького феноменолога. Шелер описує прикметні хиби в усвідомленні й поцінуванні людиною свого особового єства, що проявляються в гетеропатичній емоційній ідентифікації, «альтруїстичному» та ненависницькому ставленні до себе. На особливу увагу заслуговують його думки про природу любові до себе та про роль цієї любові у практичному житті людини. На його переконання, любов до себе не має нічого спільного з егоїзмом та самолюбством і є вершиною ставлення людської істоти до себе самої. Школу любові до себе людина проходить у досвіді відкриття самої себе як такої, на яку скерована любов іншої особи. А остаточна вкоріненість любові до себе і любові до ближнього в Божій любові є, на думку Шелера, підставою для усвідомлення сутнісно взаємозалежного і комплементарного зв’язку між ними. В підсумку, властиве ставлення людини до себе самої розглянуто як один з наріжних каменів цілісної етичної споруди життя людської особи.
