Abstract:
Смерть залишається для людини найбільшим таїнством протягом життя, бо ніхто не може стверджувати, що насправді нас очікує опісля. Культ почитання померлих – один із найдавніших. Він є в усіх віруваннях, вченнях та релігіях. І хоч остаточні відповіді ми одержимо після смерті, існує наука, яка займається вивченням т. зв. «останніх речей» – есхатологія. Джерела християнської есхатології, як і будь-якої іншої гілки богослов’я, – це Святе Письмо, об’явлення та передання. Цікаво, що в Біблії більше мовиться саме про останні речі, та й Ісус Христос проповідував постійно про прихід Царства Небесного. Основа проповідь – есхатологічна напруга «вже, і ще ні»: Царство Боже вже настало, але водночас ще ні, бо ми очікуємо його повноти; Царство Боже вже всередині нас, але ще не зреалізоване, бо ми очікуємо Другого Пришестя Ісуса Христа, Страшного суду. Оце очікування, передчуття є, фактично, основою християнської благовісті. До цієї думки також схиляється єромонах Пантелеймон Трофімов, який розповів в інтерв’ю для інтернет-видання «Християнин і світ» про напругу, підводні течії й особливості об’явлення останніх речей для християн.
Description:
Terra incognita буде лишатися такою, доки наші стопи не відчують її ґрунт. Смерть – це таїнство, тому вона й далі манитиме, викликатиме острах чи трепет, спонукатиме до дискусій і нових версій. Смерть незмінно поряд всюди й в усьому одночасно з життям. У цьому й краса людини, яка вміщує в собі і смерть, і життя водночас. Це усвідомлення преображає людське буття, яке теж стає таїнством, священним завдяки єднанню двох вічних істин.
Отці стверджували, що пам’ять про смерть важлива, щоб навчитися більше цінувати одержане в дарунок життя. Смерть присутня вже за життя в сумнівах, духовному падінні, печалі, гріховних вчинках. Життя присутнє у смерті своєю надією на прощення, покаянням, відкупленням гріхів і воскресінням, «життям будучого віку»… Про таїнство все ж краще не говорити, а приймати його із молитовним мовчанням, зі смиренням.
