Abstract:
У статті здійснено емпіричну апробацію моделі регіоналізації сучасної України О. Стегнія та
М. Чурилова (1998 р.) за критерієм взаємодії соціальних ідентичностей і групових лояльностей.
Ця модель сконструйована авторами з урахуванням низки регіоноформуюючих чинників
(зокрема, суб’єктивного досвіду жителів різних географічних частин України) і містить у собі
десять макрорегіонів та м. Київ. У статті використано базу даних трьох хвиль міжнародного
дослідження “Регіон, нація та інше: міждисциплінарне та міжкультурне переосмислення
України” (Університет Санкт-Галлена, Швейцарія (2013, 2015 та 2017 рр.))”, за якою
сконструйовано матриці групування в регіони та зони областей постійного проживання
респондентів, у тому числі АР Крим, м. Севастополь, м. Київ (факторна змінна) згідно з
розподілом значень локальних, регіональних, національних, релігійних соціальних
ідентичностей і відповідними до них груповими лояльностями (показниковими змінними). На
основі інформації, розміщеної у матрицях, обчислено кількість випадків, коли ті чи інші
області, що належать до певного регіону в структурі О. Стегнія та М. Чурилова, були також
присутніми у певному регіоні, виокремленому нами відповідно до варіації соціальних
ідентичностей і групових лояльностей. Згідно з цими розрахунками, для кожного регіону зі
схеми О. Стегнія та М. Чурилова в межах 2013, 2015 та 2017 рр. визначено ймовірності
цілісності цих регіонів. У підсумку найвищий рівень цілісності продемонстрували Західний
(Львівська, Івано-Франківська, Тернопільська обл.) та Південно-Східний (Дніпропетровська,
Запорізька обл.) регіони, а найменш цілісним виявився Центральний регіон (Вінницька,
Кіровоградська, Полтавська, Черкаська обл.).
