Abstract:
У статті йдеться про спроби філософської думки, що їх робили від ранніх століть християнської історії, випрацювати власне розуміння Найвищого Буття (у філософській термінології, що відповідає поняттю «Бог» в теології), та емансипуватися від антропоморфних образів Бога, які містяться в текстах Старого Завіту.
Автор статті стверджує, що таку емансипацію осягнуто у двох книгах Йозефа Зайферта: «Essere e persona» та «Gott als Gottesbeweis». У першій книзі Зайферт переосмислює поняття Першопричини як свобідної, тобто – як Особового Буття, й показує, що тільки Найвища Досконалість (існування якої доводить «Четвертий шлях») заслуговує імені «Бог» та гідна релігійного поклоніння. У другій книзі Зайферт виразно показує, що «Те, більше від чого ніщо не може бути помисленим», для того, щоби бути таким, мусить бути Вершиною всіх досконалостей і таким чином, ще більше заслуговує поклоніння. Таке поклоніння є водночас справжнім сповненням відповіді на цінність та стосунку належності, а отже – сповненням всякої об’єктивної етики.
