Abstract:
Мета дослідження полягає у з’ясуванні: обставин народження, загальних закономірностей та індивідуальних особливостей соціалізації, мапи просторових переміщень, мережі інтелектуальних зав’язків, читацьких компетенцій і когнітивного інструментарію, змісту й спрямування головних ідей та життєвих стратегій класика української історіографії Ілька Боршака в період, який охоплював la belle époque, Першу світову війну. Революцію і закінчився його оселенням у Франції в 1920 р. Методологія дослідження. Біографію Борщака реконструйовано шляхом порівняння інформації двох домінантних текстуальних проекцій, а саме еґонаративів (1) й документів інституційного характеру (2). На противагу його пізнішій українській еґонаративній ідентичності, яка реінтерпретувала та замовчувала обставини походження, дитинства й юності (концепт стигми ідентичності Е. Гоффмана), діловодство релігійно-обрядового, освітянського, військового, поліційного характеру засвідчує існування двох раніших пластів соціокультурної приналежності – єврейської та російської, тож вибір української ідентичності став пізнім і раціональним результатом процесу переідентифікації. Окремі пояснення добре корелюються з теорією наративної ідентичності П. Рікера, а також психологією девіантної поведінки. Наукова новизна визначається як практичною реалізацією сучасних дослідницьких підходів у царині біографістики, так і створенням вступу до інтелектуального життєпису Ілька Борщака. Висновки. Викладена Борщаком версія його минулого, яка завдяки некритичному підходові набула поширення в історіографічному полі, виявилася на повірку фікцією. Особливо прикметними виглядають його містифікації щодо походження, освіти та участі в Першій світовій війні. За матеріалами архівів Молдови, Росії, США, Франції, України з’ясовано питання про його родинне коріння; вперше до наукового обігу введено метричний запис про народження 19 (31) липня 1894 р. в м. Бельци Бессарабської губернії; проаналізовано документи його особової справи 1914 – 1915 рр. в університеті св. Володимира; а також інформацію французької поліції загальної безпеки та радянського НКВС, у т. ч. карної справи його батька – Л. Баршака.