Україна є екуменічною лабораторією, з візантійськими, римськими та московськими складовими. Тут церковне життя енергійно пульсує і радше під безпосереднім впливом Духа Святого, ніж в контексті якоїсь традиційної ієрархічної дисципліни.
Автор подає аналіз Синодального послання з нагоди 20-ліття легалізації УГКЦ, 65-ліття з дня смерті Митрополита Андрея (Шептицького) та 25-ліття з дня смерті Патріарха Йосифа (Сліпого), в якому українські єпископи з’ясовують екуменічну природу своєї Церкви. Тут коментовані такі тези: бути «в’язнем Христа», гаряче бажання єдності, надконфесійний патріархат, міжцерковне сопричастя, потреби розрізнення між традицією і Традицією, помісність із спілкуванням зі всіма центрами християнства, єдність на основі всіх конфесій, переборення взаємної недовіри православних і греко-католиків, переконання в тому, що немає ніяких догматичних різниць між католицькою і православною Церквами.