Abstract:
Євангельську та літургійну лакуну подієвої наповненості Великої Суботи здавна заповнював апокрифічний матеріал. Його основою є насамперед розповідь неканонічного «Никодимового євангелія» про сходження Ісуса Христа до аду (пекла) для визволення праведників (другий варіант – геть усіх). Українські проповідники від Кирила Турівського (ХІІІ ст.) до Василя Липківського (ХХ ст.), звертаючись до цього ризикованого сюжету, рідко робили його провідним у своїх гомілетичних текстах. Натомість у барокових драматургії («Слово о збуренню пекла») та поезії («Сад божественних пѣсней» Григорія Сковороди) цей сюжет здобув розгорнуту літературно-філософську та риторичну обробку.