Abstract:
Стисло окреслено зв’язки риторики з філологією в діахронії та синхронії. Розглянуто провідні теорії неориторики ХХ ст., зокрема нову риторику Хаїма Перельмана, «загальну риторику» групи μ, риторичну критику Кеннета Берка, риторичну прагматику Джеффрі Ліча та порівняльну риторику. Зіставивши їх із поняттями й підходом класичної риторики, авторка висновує, що на рівні метаопису новітні теорії ототожнюють риторику з риторичністю як іманентною властивістю дискурсу. Тож завдяки цьому риторика повертається в нурт філології істотно видозміненою. Зроблено спробу окреслити семантичні межі понять «риторика» і «риторичність».