Abstract:
В статті йдеться про наслідки подорожі Папи в Україну. Автор виокремлює їх декілька. Перше – візит показав, що главою нашої Церкви є патріарх Любомир (Гузар), бо він очолював візантійські Літургії у присутності єпископа Риму, будучи при тому в повному сопричасті з ним. Другим було пошанування української мови, якою Патріарх Заходу досконало спілкувався впродовж свого візиту. Третє – відчутним кроком до єдності Церков є беатифікація Христових мучеників, приналежних до Церкви, як української, так і російської. Підсумовуючи, автор каже, що з одного боку, візит Івана Павла II в Україну показав велич служіння Петра для єдності християн, а з іншого – також потребу того, щоб канонічні та еклезіологічні рамки, у яких діє Перший серед єпископів, віднайшли свій оригінальний вимір і простоту. Лише за таких обставин можна побачити дороговкази на шляхах до єдності.
