Навіщо етиці феноменологія?

Abstract

У цій статті розглянуто питання, чому феноменологія, як самобутній спосіб мислення і переживання дійсності, дозволяє краще прояснити, що може означати для людини бути моральною істотою – вести життя у просторі, де мають значення ціннісні розрізнення між правильним і неправильним, вірним і невірним, кращим і гіршим, добрим і злим, достойним і недостойним. Розглянуто окремі приклади застосування феноменологічного методу у сфері осмислення практичного життя людини. Зокрема, проаналізовано «анатомію» морального досвіду і самобутніх пізнавальних актів, в яких добро постає у своїй самоданості, роль морального досвіду в унаочненні засадничих етичних категорій, таких як свобода і самовизначення, а також висвітлено реформу порядку денного етичної рефлексії модерності під впливом феноменології. Феноменологія повертає у центр філософської рефлексії про практичне життя людини поняття «морального досвіду» як джерела нашої етичної номенклатури, етичних суджень і норм, ставлень, почуттів і дій. На противагу до панівної в сучасній моральній філософії тенденції до все більшої формалізації етики, вона повертає у центр етичної думки увагу до обґрунтування моральної якості людської поведінки у даності морального досвіду, а не раціоналізованому тестуванні практичної максими вчинку на предмет можливості її формальної універсалізації. Феноменологія піддає критиці зацикленість сучасної етичної думки на процедурному оформленні етики. Вона відстоює переконання, що моральна теорія, яка надає інструкції, як діяти морально, чи як набувати певні моральні якості, але не спонукає любити те, що добре, є безсилою в орієнтуванні людини у її практичному житті. На прикладі феноменологічного аналізу антиномії між свободою і моральним законом у статті показано, як переживання суверенного морального заклику об’єктивних цінностей і закоріненого в них морального закону пробуджує людину до усвідомлення її власної свободи, веде до якомога повнішої актуалізації її. Водночас, подано обґрунтування, що «моральне питання» постає «в оригіналі» перед людиною, не тільки і не стільки тоді, коли вона переймається питанням, як правильно повестися, як мусить діяти в тій чи тій ситуації, а й тоді коли цікавиться, що є добре робити, навіть якщо немає прямого обов’язку, а також тим, чим добре бути і що любити. Феноменологія унаочнює, що людська особа є моральною істотою. А моральність є для неї питомою формою її життя.