Abstract:
Стаття присвячена розгляду особливостей конструктивістських підходів до аналізу феномену релігійного навернення. Поява відзначених підходів пов’язана з лінгвістичним поворотом в соціології та спробою поглянути на досвід конверсії і його наративізацію, як особливу форму комунікативної поведінки, в межах якої головну
конституюючу роль у змінах особистості відіграють мовні та дискурсивні практики. Початок досліджень конверсійних наративів пов'язаний із статтею Д.Сноу і Р.Махалека, в якій вони запропонували підходити до розгляду процесу навернення як до змін в «дискурсивному всесвіті». Ці зміни в риториці та мовленнєвих практиках дозволяють наверненому засвоїти нову картину світу та виступають емпіричними індикаторами, які дозволяють зафіксувати подію навернення. У 1987 році К.Степлс та А.Маус запропонували власну теорію конверсії, яка також фокусується на
ролі мови у цьому процесі. Якщо Д.Сноу і Р.Махалек розглядали зміни в риториці та інших мовленнєвих практиках як об’єктивні індикатори змін у свідомості наверненого, то К.Степлс та А.Маус пропонують підходити до цих змін як до механізму за допомогою якого конституюється сам досвід навернення. У 1993 році П.Стромберг спробував об’єднати наявні конструктивістські теорії релігійного навернення в межах власної концепції. Він визначає конверсію як процес формування нової ідентичності і конституювання нової реальності, яка втілюється в мові та дискурсивній природі
конверсійного наративу. В межах розглянутих конструктивістських підходів вербалізація досвіду навернення постає як особлива форма автобіографічних наративів, які розгортаються навколо центральної події, якою виступає досвід
навернення. Лінгвістичні зміни, включені в наратив, виступають своєрідними маркерами прийняття індивідом нової ідеології. З іншого боку, розповідь та переказ історії навернення стають перформативним ритуалом, що не лише оформлює особистий досвід, але й обумовлює ті зміни, що відбуваються з конвертитом.