Abstract:
Европейська культура розглядається під кутом трансформації окремих
культурно-історичних парадигм, кожна з яких знаменувала собою новий підхід до розуміння людини та її призначення. Згідно з парадигмою
християнства, а точніше християнізованого платонізму, призначення
людини полягає в наближенні до Бога, отож людина не може досягти досконалости, якщо вона відвертається від Бога й зосереджується на собі
(св. Августин). Згідно з парадигмою Просвітництва, людина є природна
істота, а її здібності визначаються природними задатками й суспільним
вихованням. Такий підхід мав наслідком раціоналізацію людських стосунків та ескалацію відчуження. Третя парадигма пов’язана з критикою европейської культури (Ф. Ніцше) та пошуками місця людини у світі. Цей
підхід можна визначити за допомогою таких понять, як «раціоналізація
людських стосунків», «дезорієнтація людини» тощо; усі вони вказують
на пастку, в яку потрапила людина, відвернувшись від духовних цінностей европейської культури й віддавши перевагу цінностям раціональним.