Медіаційна угода vs мирова угода в цивільному судочинстві

Abstract

У статті проаналізовано практичні проблеми оформлення домовленостей сторін за результатами медіації в ході розгляду цивільної справи в суді, співвідношення медіаційної угоди та мирової угоди, а також доцільність чіткого розмежування наслідків укладення мирової угоди та медіаційної угоди (угоди за результатами медіації) в цивільному судочинстві. Зокрема, констатовано, що результати домовленостей сторін щодо спору, який вже перебуває на судовому розгляді, що були досягнуті сторонами в результаті проведеної процедури медіації, можуть бути оформлені не лише у вигляді мирової угоди, але й у формі відмови від позову та визнання відповідачем позову. Аргументовано, що такі правові конструкції не в повній мірі відповідають самій процедурі медіації та її правовій природі, не відображають суть і призначення цього способу врегулювання спору. Проаналізовано різні редакції законопроектів про медіацію щодо питання вибору моделі врегулювання правових наслідків медіаційної угоди, інтегрованої в судовий розгляд цивільної справи. Аргументовано, що зведення правового регулювання медіаційної угоди до меж мирової угоди нівелює усі ті можливості та бенефіти, що дає нам медіація. Відтак, підтримана критика можливості затвердження судом медіаційної угоди, як мирової. Зроблено висновок, що наслідки укладення медіаційної угоди (угоди за результатами медіації) та мирової угоди в ході розгляду цивільної справи повинні бути різними. Видається, зараз законодавець не до кінця визначився щодо наслідків примирення за результатами медіації, інтегрованої в судовий розгляд цивільної справи. Зокрема, відповідно до ч. 7 ст. 49 ЦПК України, результат домовленості сторін може бути оформлений мировою угодою. Відтак, це право суду, яке можливо реалізувати лише якщо умови медіаційної угоди відповідатимуть загальним вимогам до мирової угоди в цивільному судочинстві. А якими повинні бути дії суду, якщо сторони вийшли за межі предмета спору, прав чи обов’язків сторін в медіаційній угоді, чи її умови зачіпають інтереси інших осіб, – питання залишилося неврегульованим. Хоча це цілком можливо, адже принцип самовизначення сторін медіації передбачає часту ймовірність таких ситуацій. Запропоновано доповнити ч. 1 ст. 257 ЦПК України самостійною підставою для залишення позову без розгляду – примирення сторін за результатами проведеної медіації, якщо сторони повідомили про це суд, зробивши спільну письмову заяву. Відтак, уточнень потребуватимуть й інші положення ЦПК України щодо, зокрема, примирення за результатами медіації в апеляційному та касаційному провадженнях, щодо розподілу судових витрат між сторонами та повернення судового збору.