Бібліографічний опис:
Олег Турій, Тарас Бублик. Голос Мовчазної Церкви: св. Іван Павло ІІ і проблема легалізації УГКЦ // 30 lat stosukóv między Polską a niepodległą Ukrainą: doświadczenia a perspektywy. Pod red. Stanisława Stępnia. Warszawa 2021, с. 143-160
Короткий опис (реферат):
Папа Іван Павло ІІ відразу ж після свого вибору на папський престіл висловив свою цілковиту підтримку греко-католикам, як в діаспорі, так і в Україні. Офіційні папські документи та його перші кроки свідчили про бажання понтифіка добитися від радянської влади легалізації УГКЦ в СРСР. Така постава і діяльність папи наштовхувалася на протидію в комуністичному блоці. Будь-які кроки Івана Павла ІІ сприймалися владою СРСР як «антирадянські» та приводили до заходів спрямованих на зменшення впливу Ватикану, а у випадку УРСР – це боротьба з «рештками уніатства». Проте в контексті приготування до ювілею 1000-ліття Хрещення Русі стосунки з Апостольським престолом помітно потеплішали і в пресі навіть з’явилася чутка про можливість папського візиту на святкування. Наприкінці 1980-х років рух за легалізацію УГКЦ в Західній Україні посилився. Греко-католики особливу надію покладали на допомогу Апостольського престолу. Саме напередодні зустрічі Івана Павла ІІ з генеральним секретарем СРСР Михайлом Горбачовим Рада у справа релігій при Раді Міністрів УРСР заявою від 20 листопада 1989 року дозволила греко-католикам реєструвати свої громади. Символічно, що ще вісім днів документ не оголошували і лише перед від’їздом Горбачова до Риму був опублікований. Відновлення інфраструктури УГКЦ відбувалося на тлі гострого міжконфесійного протистояння. У такій ситуації Папа прагнув зберегти, з одного боку, екуменічний діалог з РПЦ, а з іншого, продовжував підтримувати греко-католиків в Україні.