Клініко-психологічні особливості осіб з ознаками соціально тривожного розладу, який асоціюється з травматичним досвідом

Abstract

Актуальність. Соціальний тривожний розлад (соціальна фобія) є одним із поширених варіантів тривожної патології, який здебільшого характеризується хронічним перебігом, стійкістю симптомів та схильністю до рецидивів. Негативний соціальний досвід у патогенезі соціальної фобії може супроводжуватися ознаками гіперзбудження, нав’язливим спогадами та думками й прагненням уникати схожих ситуацій та подій. Поруч із цим наукові дослідження останніх років вказують, що особи із соціальним тривожним розладом страждають від клінічно значущих симптомів ПТСР у відповідь на соціальні травми, що погіршує якість життя та підвищує ризик щодо суїцидальних спроб.

Мета. Дослідити клініко-психологічні особливості осіб з ознаками соціально тривожного розладу, який асоціюється з травматичним досвідом.

Матеріали та методи. Досліджувана група включала 179 осіб, які висловлювали скарги на суттєвий психоемоційний дистрес через уникнення соціальної взаємодії й симптоми характерні для соціального тривожного розладу з тривалістю понад 6 місяців у анамнезі. Середній вік склав 31,45 ± 3,84 років, 77,09 % (138) мали жіночу стать, 76,5 % (137) досліджуваних мали вищу освіту і 26,81 % (48) проживали на самоті. У межах скринінгу психічного стану при зверненні проводилося діагностичне інтерв’ювання The MINI: International Neuropsychiatric Interview, для дослідження патопсихологічної симптоматики використовувались самоопитувальники та шкали комплексу IAPT і проводилась оцінювання якості життя за самоопитувальником Q-LES-Q-SF.

Результати. За результатами дослідження встановлено, що особам, які вказували на суттєвий дистрес через уникнення соціальної взаємодії частіше було діагностовано діагноз соціальної фобії та панічного розладу (з та без агорафобії). Для них більш характерні вищі рівні вираженості психопатологічної симптоматики, порушення психосоціального функціонування та нижчий рівень суб’єктивної задоволеності якістю життя в порівнянні з контрольною групою. Дистрес через соціальне уникнення в осіб із соціальною фобією, які мали досвід безпосередньої загрози життю, більшою мірою пояснюється коморбідними проявами посттравматичних симптомів та впливом травматичного досвіду. Водночас особи із соціально фобією, хто зазнали впливу соціальних подій, який визначають як травматичний, демонстрували поєднання тривожно-депресивної симптоматики, що зумовило дистрес пов’язаний з уникненням соціальної взаємодії. На нашу думку, когнітивні та поведінкові стратегії, характерні клінічній картині соціальної фобії впливають на труднощі адаптації, загострюючи дистрес у повсякденній діяльності і знижуючи задоволеність якістю життя. Окрім того, для осіб із досвідом безпосередньої загрози життю, травматичний досвід вартує розглядати як самостійний чинник, у той час, як для осіб із досвідом соціальної травми як модифікуючий фактор вразливості. Отримані результати можуть зумовлювати різні підходи до психокорекційної роботи та потребують подальших досліджень.