Короткий опис (реферат):
У статті приділено увагу питанням ускладненого горювання, а саме методам психологічного та психотерапевтичного впливу. Огляд даної проблематики акцентовано на протоколах психологічної допомоги людям, які зазнали важкої втрати, що базовані на когнітивно-поведінковій терапії.
Актуальність обраної теми обґрунтовується тим, що у певного відсотку людей (за рядом досліджень може сягати до 10-15%), які втратили близьку людину, спостерігається розвиток стану ускладненого горювання. Цей процес супроводжується складною сукупністю змін, які залучають процеси мислення, емоцій та поведінки, що відображають непродуктивне опанування травматичного досвіду втрати. Автор статті вказує, що складність адаптації та відновлення після втрати полягає в тому, що цей процес вимагає від людини та її оточення залучення ресурсів на подолання як актуальних життєвих викликів, так і інтеграцію попереднього життєвого досвіду.
На основі вивчення сучасних наукових джерел встановлено, що основні проблеми пов’язані з ускладненим горюванням полягають у прогресуючій психосоціальній дезадаптації, маніфестації коморбідних психопатологічних станів у помірних й тяжких проявах та зростання ризику суїцидальної поведінки.
Тому питання розробки і надання відповідної, ефективної та базованої на емпіричних доказах психологічної допомоги є важливим напрямком наукової та практичної діяльності фахівців сфери психічного здоров’я.
Автором зазначається, що когнітивно-поведінкова модель ускладненого горювання вказує на три основні процеси, що заважають людині на шляху її відновлення: неуспішна інтегрованість втрати як життєвого факту у автобіографічну пам'ять; надмірно узагальнені негативні переконання і катастрофічна інтерпретація симптомів горювання та ролі власної особистості у цьому процесі; уникнення тривожних спогадів про втрату близької людини з поступовим уникненням соціальної, професійної та розважальної активності пов’язаної з нею.
З цією метою автором статті запропоновано огляд протоколів (керівництв) психологічної та психотерапевтичної допомоги базованих на моделі когнітивно-поведінкого напрямку. Розглянуті керівництва емпірично засвідчили зменшення клінічних симптомів ускладненого горювання й інших коморбідних станів (рівень депресії, тривоги, симптомів румінації й уникнення, вживання психоактивних речовин) та покращення психосоціальної адаптації до нових умов життя.
Запропонований у статті огляд та погляди на феномен ускладненого горювання може бути цікавим для практикуючих фахівців сфери психічного здоров’я, а також може бути використаний для розробки мультидисциплінарних керівництв чи методичних рекомендацій по роботі з людьми, які зазнали важкої втрати та тривало горюють.