dc.contributor.author |
Бадаланова-Ґеллер, Флорентина
|
|
dc.date.accessioned |
2020-01-27T10:08:58Z |
|
dc.date.available |
2020-01-27T10:08:58Z |
|
dc.date.issued |
2018 |
|
dc.identifier.citation |
Бадаланова-Ґеллер Ф. Слов'янські апокрифи та їх значення для біблістики / Флорентина Бадаланова-Ґеллер // Наукові записки УКУ. - 2018. - Ч. 11: Богослов’я, вип. 5. - C. 7-26 |
uk |
dc.identifier.uri |
http://er.ucu.edu.ua/handle/1/1874 |
|
dc.description.abstract |
Стаття присвячена ролі, яку відіграла українська апокрифічна спадщина в історії біблістики, з особливим акцентом на внесок Івана Франка у формування епістемологічних основ цієї наукової дисципліни. У цьому зв’язку проаналізовано чи не найважливіший текст, що його опублікував Франко у своїх «Апокріфах і лєґендах» (за ранішим виданням А. Попова), – руську редакцію слов’янського Апокаліпсису Еноха (відомого також як Друга книга Еноха), рукопис якого був переписаний у 1679 р. в Полтаві під заголовком «Книга тайн Енохових». Відкриття цього тексту надовго визначило перебіг академічної дискусії про біблійні апокрифи взагалі та слов’янську апокрифічну традицію зокрема, показавши велике значення української /руської спадщини для розвитку цього напрямку студій. Грецький першовзір, від якого походить слов’янський енохівський корпус, не зберігся; певніш за все, він ґрунтувався на давнішому єврейському чи арамейському тексті. На жаль, попри зусилля кількох поколінь учених, ніяких слідів існування цього семітського тексту віднайти не вдалося. Так само в жодній з архівних збірок, що мають рукописи з візантійських скрипторіїв, не вдалося відшукати й похідний від нього грецький текст. Отже, слов’янський енохівський корпус – останній представник довгої низки втрачених парабіблійних творів, що протягом століть поширювалися в багатомовному й багатокультурному середовищі. Тим фільтром, крізь який енохівська традиція доходила до слов’янських книжників, була Візантія. Книга тайн Енохових побудована як розповідь візіонера, що піднявся на найвище небо й там зустрівся з Богом та дізнався про всі таємниці світобудови. У творі присутні дві оповідні лінії. Перша має космографічний характер і включає докладний опис кожних із небес, які проминає візіонер на шляху до престолу Божого. Друга присвячена парабіблійній космогонії та антропогонії, в якій людина є образом всесвіту, а число «сім» – фундаментальним числовим символом усього творіння. |
uk |
dc.language.iso |
uk |
uk |
dc.subject |
слов’янський Апокаліпсис Еноха (Друга книга Еноха, Книга тайн Енохових) |
uk |
dc.subject |
парабіблійні традиції |
uk |
dc.subject |
слов’янські апокрифи |
uk |
dc.subject |
сходження на небо |
uk |
dc.title |
Слов'янські апокрифи |
uk |
dc.type |
Article |
uk |
dc.contributor.translator |
Скакун, Роман |
|
dc.status |
Опублікований і розповсюджений раніше |
uk |
dc.description.abstracten |
The article is dedicated to the role the Ukrainian apocryphal tradition played in the history of Biblical scholarship; special attention is paid to Ivan Franko’s contribution to the formation of the epistemological foundation of the discipline. Examined in this connection is one of the key texts published by him in his Codex Apocryphus (following the earlier edition of the same manuscript by A. Popov) – the Ruthenian redaction of the Slavonic Apocalypse of Enoch (also known as 2 Enoch); the actual MS was copied in 1679 in Poltava, and entitled The Book of the Secrets of Enoch. The discovery of this text heralded not only the shape of academic discourse concerning Biblical apocrypha in general, and Slavonic tradition in particular, but also epitomized the importance of the Ukrainian/Ruthenian heritage in the development of the discipline. The Greek protograph, from which the Slavonic Enochic corpus derived, is no longer extant; its Vorlage must have been based on either a Hebrew or Aramaic composition. Regrettably, despite the efforts of generations of scholars, no surviving witnesses to this Semitic text were ever found, nor were any traces of its Greek descendants discovered in archival collections containing manuscripts produced in Byzantine scriptoria. Thus the Slavonic Enochic corpus appears to be the last representative of a long chain of now lost parabiblical compositions which were transmitted over centuries in multilingual and multicultural environments, with Byzantium being the filter through which Enochic traditions reached men of letters of the Slavonic world. As for the content of The Book of the Secrets of Enoch, it enfolds as the testimony of a visionary who is raised to the highest heaven, where he encounters God and learns about the mysteries of the creation of the universe. Thus the narrative encompasses two storylines. The first has a cosmographic character and provides a detailed description of each of the heavens through which the visionary passes before reaching the throne of God. The second is devoted to parabiblical cosmogony and anthropogony, through which man is described as an icon of the universe, with Seven being the ultimate numerical symbol of Creation. |
uk |